Я щороку проводжу літні канікули в селі у бабусі. Але, одного разу взимку мої батьки вирішили там зустріти і Новий рік.
Я не впізнавав знайомі місця. Поле стало білим і тихим, зимовий ліс застиг кришталевою казкою, а весела річка, така грайлива і дзюркотлива влітку, перетворилася в крижану, звивисту стрічку.
Відігрівшись на теплому припічку, ми з татом вирішили прогулятися. По вузькій, прочищеній крізь високі замети, стежці ми вийшли на узлісся зимового лісу, наділи лижі і пішли вздовж засніженого берегу річки.
Величезні валуни, розкидані на вузькому пляжі, хвацько взявшись в боки, стояли в своїх волохатих шапках і пухнастих вусах. Сам берег здавався замерзлим в останньому сплеску кучерявої хвилі, яку зненацька захопив у полон підступний мороз. Я обережно ступив лижами на шорсткий лід і, відштовхнувшись палицями, виїхав на середину річки. Навіть не вірилося, що якихось півроку тому я пірнав у цьому місці з моїми друзями. Міцний, матовий лід тут був прозорим, як сльоза, застигла на кінчику вій.
Я з великою цікавістю розглядав розпливчасті обриси підводних водоростей і ледь помітне ворушіння яскравих плавників дрімаючих риб. І ще відображення пливучих, кудлатих хмар, неначе небо лежало на дні цієї, закованої льодами, річки.
Зимова річка була по-своєму красива і приваблива. Потріскуючи узорними крижинками, вона, немов спляча красуня, чекала поцілунку весняного сонця, щоб знову ожити і зашуміти весняними водами під щебет птахів, які завжди повертаються в рідні краї.