Пізня осінь понуро розгулювала спорожнілим садом. Рум’яні яблука та груші, фіолетово-матові сливи — все це прибрано, законсервовано в банки або укладено в ящики з ароматною, сухою тирсою. Сьогодні останніми язиками полум’я догоряє уціліле після вогких вітрів і осінніх злив пожухле листя на фруктових деревах і ягідних чагарниках.
Настає зима і тихий, густий снігопад дбайливо огортає втомлену землю, щоб на наступний рік родюча природа рідного краю знову дала щедрий врожай. Зима прийшла!
Наш зимовий сад теж причепурився в ці пухові шалі і беретики, одягнув теплі рукавиці на замерзлі гілки і потонув стволами в високо збитій білосніжній перині. Зграйка червоногрудих снігурів стиглими яблуками розсипалася по незайманому снігу і заметушилася у пошуках комах, які причаїлися в затишних містечках.
Сонце котилося десь в глибині яскраво-бузкового неба, ледь повитого серпанком туману, насолоджуючись гарною погодою. По черзі гострі промінчики ковзали по іскристому снігу, спалахуючи бешкетними, сонячними «зайчиками». Перлинами сережок на самих кінчиках гілок виблискували захололі крапельки останнього осіннього дощу.
Несподівано з’явилася ворона, всілася на верхівку старої черешні і похмуро розглядала метушливих снігурів. Потім презирливо каркнула, відштовхнулася чіпкими кігтями від товстої гілки, злетіла і, ліниво змахнувши крилами, подалася до сміттєзвалища. Потривожений від поштовху сніг закружляв і огорнув стару черешню срібним серпантином, нагадавши їй про далеке, весняне цвітіння.
Виють хуртовини і кружляють хуртелиці, тріщать морози і свистять вітри, а зимовий сад, знай, стоїть собі незайманий, терпляче чекаючи на прихід весни.