Навчальний рік швидко наближається до кінця. Здані заліки. Перездані «хвости». Урочиста шкільна лінійка. Останній дзвоник. Сумні випускники. А нам весело! Літні канікули пролетять на одному диханні, і ми знову будемо старанно сидіти за партами.
Відповідь батьків на запитання: «Як я проведу літо?», трохи спантеличили мене. Якийсь двоюрідний дядечко зі своєю сім’єю запрошують нас пожити в Бессарабському степу на кінному заводі. Прощай, синє море та білий теплохід.
Збирався в дорогу я без особливого ентузіазму. Важко зітхнув над ластами з маскою, і засунув їх у самий нижній ящик комода. У рюкзак були покладені теплий светр, пара в’язаних шкарпеток і трикотажна шапочка. Тато завантажив у мікроавтобус намет, столик зі стільчиками, триногу з казанком та інші похідні атрибути. Ну а мама зібрала в коробку всілякі консерви і згущене молоко. На світанку рушили в дорогу. Їхали ми довго, з рідкісними привалами, і до вечора я не витримав і заснув на задньому сидінні. Пізно вночі крізь сон я чув голоси і кінське іржання.
Сонце вже давно зійшло, коли я виліз з-під теплої ковдри і зістрибнув з машини в густу, запашну траву. Переді мною, немов різнобарвна скатертина, лежав весь Бессарабський степ. Цілі стада коней розбрелися по безкрайній рівнині і мирно паслися, струшуючи буйними гривами і відганяючи настирливих мух своїми довгими хвостами.
Поруч з екзотичним куренем пастуха, тато розбив наш яскравий намет і вже встиг розвести багаття. Моя мама щось помішувала дерев’яною ложкою в казанку. На жевріючих вугіллях стояв пузатий чайник, а з його носика вибивалася тепла пара з ароматним запахом м’яти та лісових ягід.
Я швидко подружився з новою ріднею, і хлопчаки потягли мене до колодязя, щоб вмитися і набрати відро води. Сніданок швидше був схожий на обід, бо ми поїли наваристого борщу, а потім ще й популярну в цій місцевості мамалигу. Підкріпившись, всі ми до самого вечора із задоволенням бігали по степових просторах, кричачи від захвату. Коні поглядали на нас своїми темно-вишневими, вологими очима і знову приймалися хрустіти соковитим різнотрав’ям.
Полягали спати рано, щоб до світанку вже прокинутися. Нагріте за день повітря, що ввібрало всі запахи квітучого степу, поступово охолоджувалося і, потім, свіжим, ароматним шлейфом витало над сплячими людьми. Раптом почулося кінське іржання і всі, як по команді, прокинулися. Позіхаючи, стали вибиратися з намету і одразу завмирали з відкритими ротами, побачивши неймовірно прекрасний степ, який поступово прокидався.
Зарево на все небо сяяло рубіновим світлом. Трава, кольору соковитого малахіту, здавалася застиглим кришталевим океаном. У дзвінку тишу зрідка впліталися чудові пташині переливи. Горизонт почав потроху світлішати, і показався величезний, на півнеба, сонячний диск. Він випливав повільно і велично, викликаючи в душі сум’яття і щемливе відчуття любові до рідної землі, Батьківщини, планети і цілого Всесвіту.