Все було чудово, поки не розтанув лютневий сніг. Ми грали в сніжки, перекидалися в пишних заметах, каталася на ковзанах і лижах. І раптом до вечора потепліло, небо стало сірим і туманним, мерзлякувата вогкість огорнула будинки та міські сквери.
Настрій зіпсувався остаточно, коли за вікном розпливлися жалюгідні залишки снігових баб і руїни крижаних фортець.
Шкільні друзі несподівано запропонували поїхати в ліс, там ще можна було застати зиму. Ми взяли лижі, кілька бутербродів і на світанку побігли на електричку.
За вікном пропливали сірі будинки, чорні ієрогліфи гілок голих дерев і заплутане мереживо електричних проводів. Мокрі дороги розповзалися в усі боки товстими удавами, підморгуючи кольоровими очима світлофорів. Від споглядання сумного пейзажу, під заколисуючий стукіт коліс поїзда, ми задрімали.
А прокинулися в зимі! Наша електричка, виправдовуючи свою назву «Альбатрос», немов летіла на розкритих крилах над безкрайніми, засніженими полями, наближаючись до зимового лісу. На кінцевій станції, з підніжки останнього вагона, ми зістрибнули по коліно в сніг. Тому відразу надягли лижі і стрімко рушили у напрямку лісової галявини.
Сонце ліниво визирало з-за верхівок застиглих дерев. Його промені, пробігаючи по вкритих інеєм гілках, дзвеніли трепетним дотиком. Тендітні берізки, які прогнулися під вагою снігу, здавалися якимись фантастичними кришталевими абажурами на витончених чорно-білих стовбурах. Малахітові лапи величезних ялин, прикриті сніговими подушками, ніби завмерли в хитромудрих, танцювальних па. Засніжені кущі круглими, іскристими кулями були розкидані по лісових галявинах.
Спочатку ми проклали лижню уздовж краю лісу, а потім павутиною слідів обплутали всі яри і галявини.
Зимовий ліс підкорив наші серця своєю первозданною красою і неповторністю. Ми ще довго будемо пам’ятати чарівний день, проведений в зимовій казці.