Лютий невтомно сипав снігопадами і тріщав морозами. Люди були вдячні матінці-зимі за велику кількість снігів і справжню зимову казку, але ближче до весни з надією чекали потепління.
Напередодні 8 березня юна Весна обережно спробувала висунути свій зацікавлений носик з-під снігової ковдри. Подекуди сонечко допомогло їй побризкати лісові галявини першими весняними букетами пролісків, які боязко поглядали на крижаний, кришталевий ліс.
Задзюркотів перший струмочок і побіг з пагорба, тягнучи за собою талий сніг. Здивований снігур, гойдаючись на засніженій горобиновій гроні, затріпотів крильцями і зацвірінькав, скликаючи своїх родичів готуватися в далеку дорогу. По ночах дідусь Лютий ще лякав Весну приморозками, але з кожним сходом сонця вона все впевненіше брала кермо влади в свої маленькі, але міцні рученята. Весняний ліс поступово відтавав і на тлі яскраво-блакитного неба вже чітко вимальовувалися ієрогліфи гілок з набряклими бруньками.
Настання весни відчувалося в усьому: у теплому диханні вітру, в молодій зелені лісових стежок і галявин; в дзвінкому щебеті радісних птахів, метушливо стрибаючих по гілках в пошуках майбутнього гнізда; в теплих променях сонця, які розтоплювали останні острівці посірілого снігу; в блакиті неба з білосніжними вітрилами мрійливих хмаринок. Ліс оживав, зеленів, дзвенів пташиним гомоном, дзюрчав звивистими струмочками, зачаровував пахощами перших весняних квітів і трав.
Весняний настрій надихав душу радістю і новими надіями. А дівчинка Весна все далі і далі крокувала по землі, щедро розстеляючи свій барвистий, квітучий шлейф.