Був теплий літній ранок. Ми з мамою причепурилися і вийшли раніше з дому, щоб до походу в зоопарк, зайти провідати сусідську бабусю в будинку престарілих.
Затишний дворик з рядами дерев’яних лавочок, оточений невисоким живоплотом, виглядав ошатним і свіжим. Ми пройшли по піщаній доріжці до невеликої, чисто побіленої будівлі і, штовхнувши масивні двері, увійшли в просторий, світлий хол. Він був заставлений круглими столиками, диванчиками та кріслами-гойдалками. Стіни прикрашали кашпо з квітами.
Милі старички і старенькі з лагідними, трохи змарнілими очима, чинно сиділи навколо столиків — хто з газетою, хто з чашкою зеленого чаю. Доброзичливі медсестри і нянечки, немов білі птахи, пурхали навколо них, поправляючи сповзаючі із колін пледи, або допомагаючи зручніше влаштуватися.
Добрі слова, які впліталися в цю доброзичливу атмосферу, парили в повітрі, і, здавалося, пахли ароматами осінніх букетів. Можливо, в цьому будинку для престарілих іноді не вистачало медикаментів чи продуктів, але зате з надлишком було людської доброти, турботи та милосердя.
Чудодійна сила доброго слова надихає людину на великі звершення. Але все велике починається з малого: полий дерево у дворі, нагодуй бездомне кошеня, допоможи бабусі донести важку сумку, захисти малюка від хуліганів, провідай хворого, побажай удачі товаришеві, подякуй за надану послугу.
Не шкодуй добрих слів, не соромся проявити почуття, не бійся відкрити серце, і твоє життя обов’язково прикрасять неперевершені моменти справжнього щастя.