Я відразу закохався в свою школу, як тільки побачив її в самий перший раз. Велична, з елегантними колонами і башточками, благородно-сірого кольору, мінливого в променях ранкового або вечірнього сонця, вона підкорила моє маленьке серце цілком і повністю.
Перша шкільна лінійка стала початком нового життя і нових відкриттів. Я подружився з однокласниками і полюбив свою першу вчительку, сувору, але дуже уважну і дбайливу. Кожен день я підстрибом біг по знайомій до останнього камінчика дорозі з повним ранцем розумних книжок і зошитів.
Старшокласники завжди викликали у мене справжнє захоплення, коли недбало закинувши за плечі рюкзаки прогулювалися на перервах по довгих, шкільних коридорах. Вони здавалися такими дорослими і самостійними, що я їх навіть трохи побоювався.
Одного разу, ганяючись за приятелем, я впав зі сходів і голосно заревів від болю і страху. Хлопці та дівчата оточили мене, співчуваючи і пригощаючи цукерками і яблуками. Вони потім впізнавали мене і вітали помахом руки. На останньому дзвонику мені було дуже шкода розлучатися з моїми першими, дорослими друзями.
Поступово я і сам підріс. Я зрозумів це одного разу, першого вересня, коли побачив першокласників і здивувався, які вони маленькі і зворушливі у своїй серйозності. У них все тільки починалося, і я їм страшенно заздрив, бо з сумом усвідомлював, що моя щаслива шкільна пора скоро закінчиться і улюблена школа проводить мене в дорогу довжиною в життя.