Літні канікули ми зі шкільними друзями завжди проводимо в цікавих мандрівках по рідному краю.
Коли ти крокуєш уздовж доріг з рюкзаком за спиною, не залежний від розкладу автобусів і руху поїздів, то відчуваєш себе вільним птахом.
Моя сім’я — мама з татом і дідусь завжди ходять з нами. Вони дорослі, мудрі, досвідчені і тому з ними ніколи не страшно. Дідусь — колишній військовий, озброєний корисним досвідом під час служби в армії. Тато вибрав професію лікаря і в мандрівках суворо стежить за нашим здоров’ям. Мама традиційно обіймає посаду шеф-кухаря.
Цілими днями ми йдемо пішки вздовж розлогих, соковитих лугів, де пасуться коні з коровами; колишуться налитими колосками пшеничні та житні поля, наливаються стиглістю веселі, жовтоликі соняшники. Невеличкі гаї тріпочуть нам услід своїми тендітними листочками.
До вечора ми добиралися до лісу і зупинялися на нічліг. Під керівництвом дідуся розбивали намети і розводили невелике, акуратне багаття. Зголоднілі, ми з апетитом наминали за обидві щоки шашлики з печеною картоплею. Дідусь приносив з лісу якусь травичку, ягоди і корінці, і кидав їх у киплячий казанок. Ароматний чай завершував нашу вечерю, і ми розходилися по наметах, щоб гарненько виспатися і на ранок, з новими силами, вирушити в дорогу.
І так день за днем ми крокували рідними просторами, не втомлюючись дивуватися неповторній красі і самобутності нашої природи. Ми пишалися, що народилися і зростаємо в цій країні, і хотіли тільки одного — бути гідними громадянами улюбленої Батьківщини.