Михайло Юрійович Лермонтов — мій улюблений поет. Слід зауважити, що він є одним з найвидатніших поетів світу.
Лермонтов народився в Москві в 1814 році і відразу був відправлений до бабусі в Пензенську губернію. Саме там хлопчик ріс і вбирав немов губка багату російську мову і народну творчість. Дружба зі звичайними, сільськими дітлахами зблизила його з простими людьми, що згодом вилилося в поетичних рядках глибоким розумінням людської душі.
З тринадцяти років Лермонтов вчився в кращому пансіоні Москви, де й почав писати свої перші вірші, які читав тільки близьким друзям. Подальше навчання в університеті на факультеті словознавства перервалося через волелюбну і незалежну вдачу молодого поета. Лермонтов переїхав до Петербурга і закінчив там військову школу.
Відданий прихильник творчості А.С. Пушкіна, Лермонтов вважав його своїм ідейним натхненником. Коли на поєдинку Пушкін був смертельно поранений, Михайло Юрійович написав вірш «Смерть поета», яким розгнівив самого царя, назвавши його іменитих улюбленців катами волі. За цей проступок Михайло Лермонтов був засланий на Кавказ — під кулі кровопролитної війни. Деякий час фортуна супроводжувала його, але все-таки дуель на 27 році обірвала його молоде життя.
Поетичною спадщиною Лермонтова не можна начитатися, настільки його творіння досконалі. Людські пристрасті, які уособлюють високі, патріотичні ідеї, вторгаються в свідомість читача поетичними порівняннями з явищами природи: бурями, ураганами, холодними хмарами, кружляючими листопадами. Навіть повертаючись в наші думки, його вірші продовжують звучати прекрасною мелодією незабутньої пам’яті.
Лермонтов у своїх творіннях вимальовується людиною скромною і сміливою, сумною і мрійливою, благородною і проникливою. Геніальний талант поета, який назавжди залишився молодим, горить безсмертним і жарким полум’ям в серцях і пам’яті нащадків.
