Людина — вінець природи. До чого це зобов’язує? Не тільки перебувати «на природі» з шашликами, отримувати задоволення від чистого, прозорого повітря та чистих джерел, а й проявляти активну співучасть у захисті та відновленні природних багатств.
Сьогодні ми забули, що все в цьому світі має властивість закінчуватися. Невже наші дурість і жадібність знищать планету? Скільки можна викачувати, вирубувати і спустошувати? Чому ми не можемо зупинитися на оптимальній кількості необхідних нам ресурсів? Чому країни світу нескінченно нарощують гонку озброєнь і видобуток нафти і корисних копалин?
Хто повинен відповісти на всі ці питання? Президенти, політики, олігархи? Напевно, і вони теж. Але, в першу чергу, кожен повинен почати з себе. Ми повинні побачити в природі свою турботливу матір, відданого друга і улюблене дитя. Відкрити свої серця, перейнятися милосердям і співчуттям до братів наших менших, прийнявши на себе турботу про них. Дбайливо засадити молодими деревцями рвані рани вирубаних лісів, щоб відродити до нового життя легені нашої планети.
У природі все гармонійно взаємопов’язано невидимими, але дуже міцними узами. Коли із загального ланцюга випадає хоча-б одна ланка, то відразу зникає відчуття згуртованості і захищеності. Настає паніка і, як наслідок, сплеск природних аномалій. Руйнівна сила ураганів і потужних цунамі викликає в нас шок і здивування, нібито це не ми своєю невиправданою жорстокістю постійно випробовуємо терпіння природи, провокуючи її на цілком адекватні, відповідні дії.
Давайте почнемо згадувати, що ми — діти Землі і, як вінець природи, нічого не варті без існування цієї самої матері Природи.