Всім класом ми з нетерпінням чекали початку осінніх канікул, підтягуючи «хвости» з усіх предметів. Ми допомагали один одному успішно закінчити чверть, щоб нікого не позбавили екскурсії через неуспішність.
І ось прохолодним, осіннім ранком ми з веселими піснями їдемо по звивистій стрічці шосе, яка стрімко втікає за обрій. Кілька привалів з перекушуваннями, і ввечері ми вже на місці.
Величезний терем, складений з товстих, соснових колод стає нашим притулком на цілий тиждень. Черговий кухар нагодував нас ситною вечерею, і до ранку ми проспали, як убиті. Пізніше, ранкове сонечко дозволило нам вдосталь повалятися в затишних ліжках. Вид за різьбленим віконцем миттю підбадьорив і зібрав нас після сніданку на, залитій сонцем, галявинці біля гостьового будиночка. З екскурсоводом на чолі, ми ступили на стежку небачених чудес.
Полісся — це смуга змішаних лісів, що охоплює територію двох держав — рідної України та братської Білорусі. Ці ліси багаті не тільки розмаїттям грибів і яблук, але і сповнені різної живності. Можна і дикого кабана несподівано зустріти. На а види чагарників і дерев взагалі не перелічити.
Осіння пора особливо підкреслює красу і чарівність Полісся. Крони сосен десь у піднебессі зеленіють на тлі білосніжних хмар. Різні дуби, осики і клени своїми строкатими, червоно-жовтими шапками розсіюють численні сонячні промені, перетворюючи їх на невагому, райдужну павутину, що обплутала весь казковий ліс. Під ногами хрумтить хмиз і порожні шишки без горішків. Їх розтягнули по своїх коморках вогнянохвості білки і спритні їжачки.
Десь тут гуляли закохані герої знаменитої «Лісової пісні» Лесі Українки — Лукаш і Мавка. Так і ввижається в шелесті листя їх пристрасний шепіт, і дзвінким відлунням злітає до хмар щасливий, дівочий сміх.
Кожен день ми гуляли по цьому чарівному лісі, збираючи на пам’ять шишки і жолуді. Він ніби очищав нас, робив добрішими, світлішими, людянішими. Ці осінні канікули стали справжнім подарунком для всіх нас.