Коли я був зовсім маленьким, пам’ятаю, як ми з дідусем ходили на свято 9 травня дивитися парад Перемоги. Повне місто святково одягнених людей з оберемками весняних букетів гриміло урочистими маршами духових оркестрів і духмяніло квітучим бузком.
Мій дідусь народився перед війною, і сам завжди дивувався, як його родина зуміла вижити в ті голодні, фронтові роки. Після Вітчизняної Війни весь народ піднімав велику країну з руїн. Кожна дитина хотіла бути потрібною і намагалася внести свою користь у спільну справу, тому що любов до Батьківщини об’єднувала всіх, від малого до великого, в єдиному, патріотичному пориві.
Коли я замислююся про місце, де народився, то перед очима постають березові гаї з тремтливими різьбленими листочками; блакитні, бездонні озера, порослі замшевим очеретом; зеленіють схили гір, увінчані білосніжними шапками вершин; мальовниче, бабусине село, затиснуте між стіною соснового лісу і розлогим, квітучим лугом; стигле пшеничне поле, засіяне червоними бризками польових маків.
Любов до Батьківщини — це пам’ять про все чудове, що сталося в моєму, найщасливішому, дитинстві: ніжна мелодія колискової, під яку я солодко засинав; теплі мамині руки і губи, дотик яких завжди зі мною; ароматний запах свіжої випічки, що нагадує лагідне обличчя моєї улюбленої бабусі; міцні і надійні татові руки, що підкидають мене до стелі; спогади про війну, які я із завмиранням серця слухав, сидячи у дідуся на колінах.
Моя сім’я, мій дім, моє рідне місто, моя країна зливаються в одне прекрасне почуття — любов до Батьківщини.